Псалмодія

Псалмодія (грец. psalmodía, від psalmos – псалом та ode – пісня, спів) – термін, який у Візантії V-VI століть визначав правила співу Псалтиря ченцями. Псалмодія як зосереджений позаемоційний церковний спів протиставлялася “мирському” співу. Псалмодія – це різновид монодії, в основу якої покладена координація синтаксичних і музичних акцентів, коли фразування, цезури й каденції мелодії визначаються не окремими словами, а синтаксичною конструкцією усього тексту. Ранньохристиянські псалмодії походять від візантійських та єврейських. Псалмодія займає важливе місце також у григоріанському співі: типовим є розмірений й плавний висхідний рух на початку наспіву (initium), речитація на одному звуці в середині (tenor), плавний нисхідний рух наприкінці (finalis).