Dies irae

Dies irae  (лат. dies irae, букв. “день гніву”) – середньовічний католицький піснеспів (секвенція). Латинський текст втілює ідею Страшного суду. Наспів Dies irae має народнопісенні джерела, йому властиві суворість й трагічна виразність. Силу впливу цей наспів зберіг до наших днів, ставши символом трагічного у житті, символом смерті.

Мелодія Dies irae у різному гармонічному, фактурному й тембровому забарвленні звучить у фіналі “Фантастичної симфонії” Г. Берлиоза, у “Плясці смерті” (варіації на цю тему) Ф. Листа, у творах С. Рахманінова (“Острові мертвих”, Рапсодії на тему Паганіні тощо).

Текст Dies irae входить до складу заупокійної меси (реквієму). У найдавніших реквіємах було використано й сам наспів Dies irae, в одноголосному викладі чи у тенорі поліфонічної форми. Згодом композитори почали писати власну музику на слова секвенції (В. Моцарт, Р. Шуман, Дж. Верді, Б. Бріттен).

Ж. Люллі. Dies irae. Виконує камерний оркестр Jean-Francois Paillard.