Хорал

Хорал (від грец. χορός – хор, у давнину – хоровод у супроводі співу) – загальна назва традиційних (канонізованих) одноголосних піснеспівів західно-християнської церкви, а також їх багатоголосних обробок.

Хорал – це:

1) монодичний богослужбовий спів католиків (григоріанський хорал, cantus planus);

2) церковна одноголосна пісня в богослужінні протестантів (протестантський хорал);

3) заданий голос багатоголосної композиції в поліфонічній музиці Середньовіччя і Ренесансу (Cantus firmus).

Xорал як складова частина богослужіння виконується у церкві, що визначає його естетичні якості. Термін “хорал” зустрічається в італійській і німецькій музиці з ХV століття: cantus choralis називали одноголосну неметризовану музику на противагу багатоголосній мензуральній (musica mensurabilis).

Історичне значення хоралу досить велике, із цим жанром і з хоральними обробками значною мірою пов’язаний розвиток європейського композиторського мистецтва, у тому числі еволюція ладу, зародження й розвиток контрапункту, гармонії, музичних форм.

Хорали, які покладено в основу інших богослужбових композицій (у протестантській церкві): хоральна прелюдія – органна п’єса, яка була вступом до загального співу і заснована на мелодії хоралу; хоральна фантазія – органна імпровізація на тему хоралу; хоральний мотет – розгорнутий хоровий твір; хоральна кантата – великий твір для хору, солістів і оркестру із використанням мелодій протестантських гімнів. Вважається, що найдосконаліші хоральні композиції були написані М. Преторіусом та Й. Бахом.

У музиці ХХ ст. хорал і хоральність використовувались як засоби втілення образів суворого аскетизму (1-ша частина “Симфонії псалмів” І. Стравінського), одухотвореності (заключний хор з 8-ї симфонії Г. Малера), споглядальності (“Es sungen drei Engel” у 1-й частині й “Lauda Sion Salvatorem” у фіналі симфонії “Художник Матис“ П. Хиндемита) тощо.

Григорианський хорал Pater Noster (Отче наш)