Партесний концерт

Партесний концерт (від лат. pars, partes – “частина, партія”) – жанр української і російської багатоголосної церковної музики, що з’явився в Україні у першій половині ХVІІ століття; найвище досягнення української професійної музики доби бароко.

Походить від концертуючого стилю католицької духовної музики (хорових творів з інструментальним супроводом), що зародився наприкінці ХVІ ст. у творчості італійських композиторів А. та Дж. Габрієлі, і розвинувся у творах німецького майстра Г. Шютца. Ознаками цього стилю було багатохорове звучання із зіставленням хорів, хорових груп, solo і tutti, вокальних та інструментальних побудов. У хоровому концерті вперше з'явилися ознаки барокового стилю: величне звучання, колористичні ефекти, контрасти тощо.

Українські композитори композиторську техніку “латинського” духовного концерту адаптували до національного ґрунту, створивши у ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст. зразки хорових творів a caрpella високої художньої цінності.

Тлумачення терміну “концерт” у ті часи дещо різнилось від сучасного: М. Дилецький у “Мусікійській граматиці” словом концерт визначав не жанр, а спосіб музичного викладу – концертування. Отож концертами називали більшість партесних творів, незалежно від місця їх виконання під час Служби.

Партесному концертові властиві певні риси художньо-образного змісту та музичної стилістики:

1. Нова якість емоційно-музичної виразності: якщо емоційний світ старовинної церковної монодії відзначався спокоєм, епічною величчю і споглядальністю, то партесна музика була підкреслено емоційною, сповненою неспокоєм, динамікою і контрастами, завдяки чому вона значно сильніше впливала на слухача;

2. Типові емоційно-образні сфери: панегірична, лірико-драматична, просвітлено-лірична;

3. Нове співвідношення слова і музики: розвиненість засобів музичної виразності, кристалізація класичних музичних форм, застосування музично-риторичних фігур, що поглиблювало розкриття змісту тексту й надавало яскравої емоційної виразності твору;

4. Головний принцип формотворення – контраст на всіх рівнях: образному, музично-тематичному, фактурному, тембровому, метро-ритмічному;

5. Перехід від модальної гармонії до класичної мажоро-мінорної ладо-гармонічної системи.

Канон воскресіння. М. Дилецький.	“Сіде Адам прямо рая” (a cappella Leopolis). Партесний концерт невідомого автора