Мотет

Моте́т (фр. motet, лат. motetus, motellus, від старофранц. mot — слово) — вокальний багатоголосний твір поліфонічного складу, один із провідних жанрів музики західноєвропейського Середньовіччя й Відродження. Виконувався у церкві та поза її межами. На відміну від інших музичних жанрів тих часів мотет завжди зберігав форму “вченої” музики, складної для сприймання. Цей жанр демонстрував професійну майстерність автора.

Мотет виник у Франції у ХІІІ ст. На той час мотети були полі текстовими: у кожному голосі співали різні тексти, церковні і світські, у тому числі різними мовами (латинською та французькою). Видатним автором мотету у ХІV ст. був Гільом де Машо (епоха Ars nova) – майстер вишуканих ізоритмічних мотетів.

На відміну від середньовічного, мотет епохи Ренесансу писався лише на церковний текст, єдиний для твору. У ньому широко використовувалася імітаційна техніка, яка стала стильовою рисою жанру.

Мотет зберіг важливе місце у церковній музиці Західної Європи і в епоху бароко. Загалом історія мотету налічує сім століть і за значенням у церковному ритуалі поступається лише месі. Чудові зразки мотетів – у творах Г. Дюфаї, Й. Окегема, Ж. Депре, О. Лассо, Палестрини, Г. Шютца, Й. Баха, А. Вівальді тощо.

Палестрина. Мотет Dominus Jesus in qua nocte 6-голосний мотет кінця XVII ст. “Господи, оружіє Хрест Твой”. Виконує Київський муніципальний камерний хор “Хрещатик”, диригент Л. Бухонська