Кондак

Кондак (грец. κοντάκιον — “короткий”) — первісно назва сувоїв пергаменту, на яких записували християнські церковні піснеспіви, згодом — жанр церковної візантійської гімнографії, піснеспіви, в яких паралельно з тропарем, стисло викладається опис церковного свята або найважливіші моменти діянь святого, якого прославляють. Кондак доповнює тему тропаря.

Церковні перекази пов'язують виникнення кондаку з іменем Романа Солодкоспівця (VI ст.), якому уві сні явилася Богоматір із таким сувоєм, після чого він створив Акафіст до Пресвятої Богородиці, в якому чергуються кондаки й ікоси.

Давні кондаки – це багатострофні (20-30 строф) поеми. З 8 ст. кондак як жанр витісняється каноном, кількість строф зменшується. У сучасному богослужінні збереглися дві строфи – кондак та ікос, які читають або співають після шостої пісні канону.

Давні кондаки записували особливою нотацією, відмінною від знаменної, - кондакарною, яка відрізнялася вигадливим малюнком, витіюватими, покрученими лініями. На відміну від раннього знаменного письма, в якому кожному складові здебільшого відповідав один знак, у кондакарній нотації одному складові відповідала ціла група знаків. Через це у слові багаторазово повторювалися голосні і приголосні. Крім того, для заповнення проміжків між складами, а також наприкінці слів використовувалися фонеми: “ха”, “ху”, “хе” або “не”, “на”, “неанес”, “анеанес”, які дістали назви “хабув” та “аненаєк”.

Кондакарна нотація використовувалася для мелізматичного співу й проіснувала в руській церковній традиції включно до XIV ст.. Цією нотацією зафіксовані співи у кондакарях та інших збірниках. Серед них виділяється так званий “Благовіщенський кондакар” початку XII ст. Цей вид безлінійної нотації ще не розшифрований.

А. Ведель. Кондак на Успіння Прсв. Богородиці (“В молитвах Неусипающую”). Виконує Хор церкви Благовіщення Києво-Могилянської Академії, диригент В. Шовкун.