Канон

Канон (з грецької κανών – норма, правило) – жанр візантійської гімнографії, багатострофний твір складної літературної конструкції. З’явився у першій половині VІІІ ст. Серед авторів найбільш ранніх канонів – Андрій Критський, Іоанн Дамаскін, Косьма Ієрусалімський.

Канон входить до складу богослужінь утрені, повечір'я, полуношниці і деяких інших. Канон також читається під час молебнів.

Повний канон складається з 9 частин (“пісень”). Кожна з пісень канону бере за основу відповідну біблійну пісню, при цьому події старозавітної історії трактуються символічно як передвістя новозавітних подій.

Структурно пісня канону містить ірмос (першу строфу, “зачин”) і 4-6 тропарів. У піснях деяких канонів тропарів більше, у Великому каноні св. Андрія Критського – до 30. Зміст ірмосу безпосередньо пов’язаний із відповідною біблійної піснею (звідси його назва); наступні строфи – тропарі – приурочені до поточного свята або святого. Коли канон читається на утрені, то між 8 і 9 піснями виконується пісня Богородиці “Величає душа моя Господа...” з приспівом, який прославляє Богородицю, - “Чеснішу від херувимів...”. Після заключного тропаря кожної пісні канону співається катавасія – відповідний ірмос канону, який визначається Статутом у залежності від дня. Найчастіше протягом року співається в якості катавасії ірмос “Відкрию уста мої” канону Благовіщення.

Мелодія канону підпорядковується одному з восьми гласів.

До складу літургії входить євхаристичний канон – одночасна молитва священика, хору і парафіян, що символізує Таємну Вечерю. Євхаристичний канон містить такі піснеспіви: “Милість миру”, “Достойно і праведно єсть”, “Свят, свят, свят Господь Саваоф”, “Тобі співаємо”, “Достойно єсть”.

А. Ведель, Канон Пасхальний, пісня 1. Виконує Церковний хор “Видубичі”, диригент В. Шовкун