Дилецький Микола Павлович

Дилецький Микола Павлович  (1630 – 1680) – український музичний теоретик, педагог i композитор, фундатор музично-теоретичної думки в Українi та Росiї, автор “Мусікійської граматики” – першої в Росії ґрунтовної музично-теоретичної праці, практичного посібника для композиторів, теоретиків та вчителів співу.

М. Дилецький народився в Києвi. З раннього дитинства виявляв музичнi здібності, у 25 років успішно закiнчив Вiленську iєзуїтську академiю. З другої половини 1670-х рокiв М. Дилецький, на той час уже вiдомий теоретик партесного спiву, жив i працював у Москвi, де створив композиторську школу майстрiв багатоголосого хорового письма.

М. Дилецький – один iз перших серед українських музикантiв, якi започаткували потужний вплив української музичної культури на музичне життя Росiї, що призвело до системних змiн у церковнiй і свiтськiй музицi Росiйської імперії: старовинний знаменний спів поступово витіснився партесним багатоголоссям; з’явилися нові жанри церковної музики (партеснi концерти a cappella, вiльнi багатоголоснi композицiї служб, партеснi обробки знаменного розпiву в хоральнiй фактурi). Виникли новi види духовної музики, що виконувалась у домашнiй обстановцi, – духовнi канти, псалми. Поновилися засоби музичної виразностi (у музичній практиці поширилось гомофонно-гармонічне музичне мислення, почала формуватися тональна система). Усе це було наслідками потужного впливу західноєвропейської музичної культури, а також зближення культової музики зі свiтською.

Впровадження нової музичної стилістики було теоретично закріплено у трактаті М. Дилецького “Мусикійська граматика” (1675), яка на той час була головним посiбником для вивчення теорiї музики i технiки багатоголосного хорового письма.

“Граматика” містила відомості про основи музичної грамоти (давалися знання про різні ключі “до” та приключові знаки, про різні метри, звукоряди, інтервали, побудову акордів з опорою на тризвучну гармонію); релятивний спосіб співу за сольмізаційною системою, загальноуживаний у Європі; техніку композиції партесної музики (детально викладається імітаційно-поліфонічна техніка).

“Граматика” М. Дилецького виконувала й виховну функцію, оскільки була спрямована на розвиток освіти, професіоналізму. У спеціальному розділі “Способ до заправи дітей” визначалися підходи до дитячого музичного виховання.

На думку багатьох дослідників, музично-теоретичний трактат М. Дилецького за своїм змістом не поступається іншим тогочасним західноєвропейським трактатам з теорії музики. Науковці доводять, що “Мусикійська граматика” – найцінніша теоретична праця, яка з’явилася у проміжок часу між роботами Дж. Царліно (ХVІ ст..) та Ж. Рамо (ХVІІІст.).

М. Дилецький-композитор залишив у спадок вокальнi та хоровi твори, серед яких восьмиголоса “Херувимська”, “Лiтургiя чотириголосна”, “Літургія Київська”, “Воскресенський канон” та iн.

Про М. Дилецького читайте:

Жовтий С. Як українські хористи реформували російську церкву

Воропаєва Т. Потужний український вплив на російську музичну культуру (до 375-рiччя з дня народження Миколи Дилецького)

1 М. Дилецький. “Херувимська пісня” з 4-голосної Лiтургiї. Виконує Камерний хор “Київ”, диригент М. Гобдич.	2 М. Дилецький. “Канон Воскресіння”. Виконує Хорова капела хлопчиків та юнаків “Дзвіночок”, диригент Р. Толмачов.