Київське знам’я (київська квадратна нотація)

Київське знам’я (київська квадратна нотація)– перша форма п’ятилінійної нотації, яка прийшла на заміну знаменному письму в українській церковній музиці.

Особливістю київської нотації є те, що в ній поєднуються три історичні типи музичного письма: старолатинського (так звана хоральна нота — nota quadrata) з характерним механізмом релятивного запису висоти звуків у вокально-хорових творах; новолатинського (так звана мензуральна нотація) з розробленою системою ритмічних тривалостей; кулизм’яного письма, звідки запозичено основні графічні форми нот: “статті” — для позначення цілої ноти, “стопиці” — для половинної ноти, “фіти” — для розгорненого каденційного звороту. Інші знаки — бревіс, чвертка, вісімка, знаки ключів та бемоля — взято з латинського письма змішаного хорально-мензурального типу. Симбіоз різних нотних систем наштовхує на думку про те, що русько-київська нотація була штучним утворенням.

Ритмічні тривалості в київській квадратній нотації мали такий вигляд:

Ключі позначалися літерою “С”, яка найчастіше ставилася на початку першої, третьої і рідше — четвертої лінійки нотного стану та означала абсолютний звук “до”.

З приключових знаків здебільшого ставився тільки сі бемоль, рідко – два бемолі (сі та мі).

Київська п'ятилінійна нотація була пристосована до релятивного методу співу вокальної музики за принципом сольмізації, який виник у Західній Європі в епоху Середньовіччя і також використовувався в Україні.